Традиції меценатства

Меценатство та добродійництво в історії Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д.І. Яворницького

За минулі тисячоліття людство продемонструвало світу безліч прикладів «меценатства» й «добродійництва». На початку ХХ ст. у колишньому Катеринославі подвижницьку місію меценатства в галузі культури перебрав на себе відомий учений Д.І. Яворницький, який очолив 1902 р. Обласний музей ім. О.М. Поля — нині Дніпропетровський національний історичний музей імені Д.І.Яворницького. В своїй діяльності він часто притримувався відомої тактики: «Не дають, ідіть до сусіда», — і це спрацьовувало.

Вся 165-літня історія музею — яскравий приклад пожертвувань на благо освіти, збереження й відродження пам’яток старовини, місцевої історії й культурних традицій. Власне, заснування музею в 1849 р. пов’язане з особистістю катеринославського губернатора Андрія Яковича Фабра, який не маючи ніяких доходів, крім жалування, пожертвував у музей власні колекції старовини, зокрема єгипетські рідкості, серед яких була мумія жінки з дитиною й залишки саркофага I тис. до н. е. (цей експонат і сьогодні зберігається в музеї). Торкнувшись особистості Фабра, чия діяльність протягом 10 років була присвячена нашому місту й краю, варто зазначити, що Андрій Якович, будучи  аматором і знавцем історії, збирачем колекції історичних і культурних цінностей, охоронцем природних багатств півдня України, охоче дарував різні предмети в Одеський музей старожитностей, заснував в Одесі дендрологічний музей і сад, а, вмираючи, заповів 250 тис. рублів сріблом на створення сирітського будинку в Сімферополі,  де він жив в останні роки (будинок був побудований в 1876 р.),  а також зробив грошовий внесок «на вічні часи» для оплати податей за бідних і нужденних, не залежно від віросповідання.

Не менш показовою була й діяльність директора місцевої класичної гімназії Якова Дмитровича Грахова – за сумісництвом завідуючого першого громадського музею в Катеринославі. Він, як і Фабр, пожертвував музею свої колекції старожитностей та мінералів і за свій кошт придбав вітрини для музею.

Надалі історія музейної справи в нашому місті пов’язана з ім’ям Олександра Миколайовича Поля — підприємця, громадського діяча,  мецената й колекціонера. Помер він зненацька, не залишивши заповіту, і його колекція стародавностей, що оцінювалася в 200 тис. рублів сріблом, повинна була піти на розпродаж. Однак громадськість міста й краю, і особливо Д.І. Яворницький, приклали максимум зусиль, щоб колекція Поля залишилася в Катеринославі, у музеї, що носив його ім’я. Майже п’ять тисяч музейних предметів стали надбанням місцевої громадськості, багато з них прикрашають зали музею й сьогодні. Значну роль у появі Обласного музею ім. О.М. Поля і збереженні полівської колекції відіграв катеринославський губернатор Ф.Э. Келлер, незмінний учасник всіх засідань наукового товариства, де розглядалися питання про створення музею в Катеринославі. Своїм авторитетом, енергійними діями, він сприяв якнайскорішому вирішенню організаційних, матеріальних проблем щодо створення музею, залучав до цієї справи місцевих впливових людей.

Директор музею Д.І. Яворницький умів захопити своїми пристрастями до історії,  археології, старовини, запорізьких козацьких стародавностей багатьох місцевих дворян, промисловців, землевласників, купців. Одні жертвували гроші на археологічні розкопки, придбання предметів; інші передавали в музей свої коштовні колекції раритетів; давали гроші на виготовлення обладнання (вітрин) для музею й  його охорони. Так, жінка О.М.Поля  Ольга Семенівна Поль виділила 100 рублів на придбання 3-х браунінгів для музейних сторожів.

 У музейному каталозі 1910 року зазначені прізвища майже 300 осіб, які були вкладниками музею, всіляко сприяли його нормальному функціонуванню зростанню музейної збірки. Серед них: місцеві поміщики Родзянки, Деконські, Іваненки, Алексеєнки, Магденки, Миклашевські, Гани, Струкови,  Уварови, Урусови; власник тютюнової фабрики Й.І.Джигіт, видавець О.Г.Авчинніков, педагог і науковець Акінфієв І.Я., художник П.Т.Окулов, земський лікар П.М.Сочинський, священик П. Капустянський та багато інших. Зокрема, В.С. Деконська з Верхньодніпровського повіту подарувала музею збірку плахт, поясів, українських килимів; зібрала гроші (336 карб.) на придбання козацької старовини. Саме від родини Деконських надійшов до музею чумацький віз (придбаний за 100 крб.), який і до сьогодні є прикрасою зали з історії козацтва. На будівництво приміщення для музею, яке розгорнулося в 1903-1905 р., було витрачено майже 100 тис. рублів, з них 40 тис. пожертвувані багатими людьми краю.

У просвітній діяльності Д.І. Яворницькому допомагав домовласник — інженер-технолог Володимир Миколайович Хрінников, чиє ім’я досить добре відоме жителям Дніпропетровська по збереженому на пр. К. Маркса (ріг вул. Короленка), побудованому ним у 1913 році, будинку — «Будинку Хрінникова» (відомий, як «Україна»). Хрінников видавав газету «Запоріжжя», що  редагувалася Д.І. Яворницьким, давав гроші на різні українські видання.

Перерваний радянським періодом процес меценатського служіння народу, його культурі, відродився на сучасному етапі . І сьогодні повноцінне існування музею неможливе без участі спонсорів, друзів, меценатів. В музеях це добре розуміють і намагаються використати будь-яку можливість навести дружні стосунки з різноманітними благодійними фондами, фірмами, компаніями,  банками, приватними підприємствами, знайти з ними спільні соціально-культурні, освітньо-виховні проекти, програми, конкретні культурологічні, мистецькі заходи.

Велику роль у допомозі музеям відіграють різноманітні приватні та громадські  благодійні фонди. Одним з таких фондів в Україні є Міжнародний благодійний фонд “Відродження” (МФВ — фонд Дж. Сороса). Зокрема, Дніпропетровський історичний музей  протягом 1997-2004 рр. отримав від МФВ 7 грантів, що дало можливість: видати книгу “Епістолярна спадщина академіка Д.І.Яворницького” (том 1); науковий збірник “Регіональне та загальне в історії”, присвячений 145-річчю від дня народження Д.І.Яворницького; провести ряд стажувань з проблем “Музей і діти”, “Музей і відвідувач”; зробити кольорові фотокопії і комп’ютерну версію понад 250 унікальних музейних предметів, які використовуються музеєм на виставках, у різноманітних друкованих виданнях; взяти участь у Міжнародному музейному фестивалі “Інтермузей-99”, отримати комп’ютерну техніку тощо.

У 2005 році в Україні почав діяти благодійний міжнародний фонд “Україна-3000” (голова наглядової ради фонду Катерина Ющенко), який започаткував ряд конкурсів та грантів для музейних установ. Фондом засноване друковане видання – інформаційний бюлетень “Український музей”, через який розповсюджувалась інформацію щодо благодійних акцій, програм, конкурсів, започаткованих у галузі музейної справи. В листопаді 2005 р. була зареєстрована громадська організація “Український центр розвитку музейної справи”. Впродовж 2005-2006 рр. Дніпропетровський історичний музей взяв активну участь у діяльності фонду та ГО УЦРМС. Зокрема,  співробітники музею стали членами Українського центру розвитку музейної справи, взяли участь у  2-х міжнародних семінарах з проблем музейного менеджменту та в кількох конкурсах на отримання грантів, премій у галузі музейної справи. У 2006 р. музей став переможцем конкурсу “Найкраща музейна подія 2005 р.” (1 місце). Такою подією був визнаний всеукраїнським журі та фондом “Україна — 3000” Перший всеукраїнський музейний фестиваль “Музей третього тисячоліття” (7-12 листопада  2005 р.), присвячений 150-літтю від дня народження академіка Д.І.Яворницького. Музей отримав грошову премію у розмірі 10000 грн., яку використав на придбання цінних музейних пам’яток. Грант від  фонду “Україна – 3000” отримала і завідуюча відділом музею В.І.Лазебник на наукову розробку проекту реекспозиції зали № 4 історичного музею по темі: “Історія краю в 1861-1916 рр.”,  10000 грн. було виділено фондом на видання путівника для дітей та батьків «Ми мандруємо музеєм» (автори Н.Капустіна, С.Івлєва).

У 2011 р. музей отримав грант від Фонду «Розвиток України» на проведення 3-го Всеукраїнського музейного фестивалю «Музеї України у всесвітньому культурному просторі».

Важко переоцінити безкорисну допомогу музею (грошовими внесками, наданням автотранспорту, хімікатів, труб, лакофарбової продукції) від різних банків, ВО “Південмаш”, ВО “Дніпропетровський машинобудівний завод”, ВАТ “Нижньодніпровський трубопрокатний завод”, ВАТ “Лакофарбовий завод”, фабрики “Славутич”, фірм “Беркут”, ООО “Кліо”, “Славута-Таксі”, “Комінфо”, “Київ-Стар”, страхової компанії “Оранта-Дніпро” в організації: археологічних експедицій, багатьох обмінних виставок з різними музеями України, відряджень в архіви та музеї Санкт-Петербургу, на ІІІ Красноярську музейну бієналє, першого українського музейного фестивалю “Музеї третього тисячоліття”, святкування 150-ліття від дня  заснування музею, 150-ліття від дня народження академіка  Д.І. Яворницького, а також на виготовлення виставкового обладнання, реставрацію окремих унікальних експонатів музею, різні ремонтні роботи.

Дніпропетровське підприємство “Динамо — Силейр” у 1995 р. взяло на себе роботи (виготовлення обладнання, ремонтні роботи) по проведенню реекспозиції одного з експозиційних залів музею (зала № 6), в якому висвітлюється історія краю у 1920-1940-х рр., а також щорічно бере участь у обладнанні фондів та наукових відділів музею спеціальними шафами-сейфами тощо.

Музей розпочинався як громадська справа – кожний мешканець губернії, хто мав цінні реліквії минулого, передавав їх до музею. В цьому полягала меценатська місія усіх музейних вкладників – колекціонерів-аматорів, краєзнавців, “вітчизнознавців”, чиї прізвища містяться у вищезгаданому реєстрі, який надрукований у музейному каталозі. Незважаючи на сьогоднішні соціально-економічні реалії, негаразди сучасного українського буття, традиція приватних дарунків музею цінних історико-культурних реліквій і навіть цілих збірок різноманітних історичних пам’яток продовжується.

 Серед дарителів музею перш за все слід назвати Анатолія Кузьмича Фоменка – історика, краєзнавця, колишнього професора, знаного в Україні й нашому краї колекціонера й мецената. Він подарував музею понад 2000 збірку предметів (книги, медалі, екслібриси, малюнки на інш.), присвячених Т.Г.Шевченку; ряд книг Д.І.Яворницького, зокрема його монографію “Запоріжжя в залишках старовини і переказах народу” (СПб., 1888) з авторськими рукописними нотатками, доповненнями й змінами. Біля 10 років цей примірник монографії вченого вивчалась, дешифрувалась науковими співробітниками музею, нарешті була підготовлена до перевидання її нова редакція, і у 2005 р. знайшлися меценати — Яловий Андрій Іванович та Зинов’єв Олексій Михайлович, які допомогли музею видати цю цінну і вельми потрібну книгу.

Велику збірку нумізматичних та фалеристичних матеріалів (майже 500 значків, знаків, пам’ятних медалей) подарували музею керівники дніпропетровської фірми “Мегазнак” батько та сини Тарабакіни. Дана збірка відтворює всю різноманітну палітру символіки та геральдики Придніпров’я 1970-2000-х рр. Окрім того, Тарабакіни безкоштовно виготовили для збірки музею муляж (у металі) білогвардійського нагрудного знаку “За участь у Катеринославському поході” та музейний пам’ятний знак “За сприяння розвитку музею”.

У 2004 р. колишній співробітник Дніпропетровського історичного музею Василь Петрович Чумаченко поповнив музейні фонди майже 200 ювілейними монетами 1965-2000-х рр. Найбільшу цікавість викликають серійні випуски монет, присвячені подіям Великої Вітчизняної війни, ювілею флоту, різним олімпійським іграм та спортивним змаганням, релігійним пам’ятникам, рідкісним тваринам та рослинам з “Червоної книги” тощо.

Вагомий внесок у нумізматичну збірку музею зробив і дніпропетровський підприємець Дмитро Олександрович Піркл, подарувавши музею у 2006-2014 рр. ювілейні срібні та нікелеві монети, плакети України, що вийшли за останні 10 років і яких бракувало у музейній збірці. У 2011-2015 рр. ним безкорисно передано також музею 200 цінних акцій, облігацій, інших фінансових паперів катеринославських, криворізьких, юзівських промислових підприємств, банків і компаній кінця ХІХ — поч. ХХ ст., а також поштові листівки, мапи, книги та інші пам’ятки історії України й нашого краю.

Серед сьогоднішніх дарителів музею підприємці, викладачі вузів, лікарі, колишні військові, аматори-краєзнавці, фотографи, художники, пересічні громадяни краю. Крім вже названих, музею дарують різноманітні предмети: кістки давніх тварин та залишки зброї, випадково знайдені на земельній ділянці; фрагменти античної кераміки з Криму; козацькі люльки; нагороди часів війни померлих родичів; різноманітні побутові речі, одяг, дитячі іграшки, які залишились у сільських батьківських будинках, особисту зброю, меблі, книги.

У музея багато різноманітних проблем та розроблених проектів щодо його розвитку, удосконалення всіх видів музейної дільності, але коштів, як завжди, не вистачає. Тому на закінчення хочеться звернутися до громадськості в такий спосіб. Як говорить народна мудрість,  нове — це добре забуте старе, однак, є потреба в тім, щоб відроджувалося забуте не тільки в накопиченні грошей, розвитку підприємництва, але й у нарощуванні морального багатства народу,  що обчислюється «діяннями на загальне добро».

Колектив та адміністрація музею